— Цей великий митець, граф і разом з тим скульптор, допіру бачив вашу дочку вперше за життя й тільки п'ять хвилин, пане барон, — спокійно відповіла Гортензія батькові. — Бачиш, любий татусю, вчора, коли ти був у Палаті, мама знепритомніла. Ця непритомність, яку вона пояснює нервами, сталася від якоїсь прикрости, причетної до невдачі з моїм одруженням, бо вона сказала мені, що ви можете мене здихатись…
— Вона надто любить тебе, щоб вживати такий…
— Недипломатичний вираз, — відказала, сміючись Гортензія. — Ні, вона цього слова не вживала, але я-ж сама знаю, що відданиця, яка не віддається — це дуже тяжкий хрест для чесних батьків! Ну, так вона думає, що коли-б трапилась енергійна й талановита людина, якій досить було-б посагу тридцять тисяч франків, то всі були-б задоволені! Словом, вона визнала за потрібне підготувати мене до скромности моєї майбутньої долі та застерегти мене від надто гарних мрій… Це означувало, що весілля має розладитись і посагу в мене немає.
— Твоя мати дуже добра, дуже благородна й чудова жінка, — відповів батько, дуже принижений, хоч і дуже щасливий від цього признання.
— Вчора вона сказала мені, що ти дозволив їй продати діяманти, щоб мене одружити; але мені хотілось, щоб діяманти в неї лишились, хотілось самій знайти собі дружину. Гадаю, що я знайшла людину, жениха, який відповідає маминому планові…
— Тут!.. На площі Карусели!.. За один ранок?
— Ох, тату, корінь зла сягає глибше, — лукаво відповіла вона.
— Гаразд, моя донечко, розкажімо все нашому доброму батькові, — сказав він ласкаво, ховаючи свою турботу.
