зменшує горе тієї, що лишилася, певністю, що вона зазнала цілковитого щастя, що давала його щедро й зберегла в собі відбиток душі, яка вже не існує. Вона була невдоволена, мов акторка, що знехтувала свою роль, бо це горе охопило всю її істоту, серце і голову. Коли природу потоптано в її найінтимніших прагненнях, то й гонор тоді ображено не менше, ніж доброту, яка пориває жінок жертвувати собою. До того ж, збуривши всі питання, розворушивши всі різноманітні пружини життя, яке дає нам наша соціальна, моральна й фізична природа, вона так виснажила сили свого розуму, що нічого не могла вже розібрати у вирі суперечних думок. Тож іноді, коли спадав туман, вона відчиняла вікно й стояла біля нього бездумно, машинально вдихаючи вогкий і землистий дух, розлитий у повітрі, нерухома, з безглуздим виразом, бо шум горя робив її глухою і до гармонії природи, і до чарів думок.
Одного дня близько дванадцятої, коли сонце прояснило погоду, ввійшла некликана покоївка й сказала:
— Пані маркізо, пан кюре прийшов оце вже вчетверте, щоб побачити вас, і сьогодні він так рішуче домагається, що ми не знаємо, що йому казати.
— Певне він прийшов по гроші для сільських бідняків округи; візьміть двадцять п'ять луі і дайте йому від мене.
— Пані, — сказала покоївка, вернувшись за хвилину, — пан кюре відмовляється взяти гроші, він хоче поговорити з вами.
— Ну, то нехай зайде! — відповіла маркіза, прикро махнувши рукою, що́ провіщало сумний прийом священикові, від настирливості якого вона, певне, хотіла звільнитися короткою і рішучою розмовою.
Маркіза з малих літ утратила матір, і на її виховання, природна річ, вплинула розсіяність, що похитнула у Франції під час революції релігійні обов'язки. Побожність — це жіноча чеснота, якій тільки жінки й уміють віддаватися, а маркіза була дитина вісімнадцятого століття, і філософські вірування були в неї ті самі, що й у батька. Ніяких релігійних обрядів вона не додержувала. Для неї священик був одним з громадських урядовців, користь якого здава-
104
