потреби характеризувати окремі твори, окремі образи. Спинімося лише на тих, що є типові для тематики й галереї, образів «Людської комедії», для Бальзакового «реалізму», як творчому методу.
В «Ежені Гранде» (1833), підготовлюючи читача до драматичної сцени сутички між скнарою Гранде та його дочкою, Бальзак зазначає «має розпочатися драма, міщанська драма, без крові, без кинджала й отрути, а втім страшніша за всі криваві епізоди драматичної історії славетних Атрідів». Саме такі міщанські й міщансько-аристократичні драми з «Горіо» (1834), «Бідні родичі» («Кузина Бетта», «Кузен Понс», 1846–1847), «Полковник Шабер» (1832), «Пропащі мрії» (1837–1839), «Тридцятилітня жінка» (1831) й чимало інших Бальзакових романів та оповідань. А проте, як уже сказано, Бальзак зазнав і помітного впливу романтичної школи з її тяжінням до «крові, кинджала й отрути». Поруч буденних постатей паризьких буржуа у «Горіо» й «Пропащих мріях» контрастово окреслюються могутня постать «короля каторги» Вотрена. Поруч великосвітського фата дю-Трай фігурує демонічний лихвар Гобсек, колишній корсар, що його зморшки на чолі «берегли таємниці страшних пригод, несподіваних випадків, романічних невдач». У Парижі 1829 р. студент Рафаель, нагадуючи Гофманових романтиків, опиняється в таємничого антиквара, мага й філософа, і сам Бальзак зазначає: «Це видіння було в Парижі, на набережній Вольтера, в XIX віці, в такому то місті й такого то часу, коли магія повинна бути неможливою». Алеж у розвитку подій роману «магія», казковий талісман, що задовольняє всі бажання Рафаелеві, — це тількі символічне втілення тези роману — «хотіти — спалює нас, а могти — нас зруйновує».
В одному з пізніших романів, «Кузині Бетті», в міщанську брудну драму кохання розпусної пані Марнеф до трьох «героїв», — дегенеративного барона Гюло, цинічного буржуа Кревеля й легкодумного скульптора Стейнбока, — вдирається суто романтичний мотив, пов'язаний навіть із «отрутою», що з неї кепкує Бальзак в «Ежені Гранде». Загадковий бразілійський мільйонер-авантурник, барон Монтес де-Монтенос, отруює пані Марнеф, свою колишню коханку. Отрута спричиняється до жахливої хвороби, що проти неї безсилі паризькі лікарі.
Бальзак, звичайно, не міг у 30–40 рр. уникнути впливу романтизму, віддаючи йому данину й щодо улюбленої теми німецьких романтиків «мистецтво й життя». В «Невідомому шедеврі», в стилі Гофманових новел про митців, знайомить нас Бальзак з переживаннями художника XVII ст. Фрейнгофера. Величезні й нездійсненні творчі проекти доводять його до знищення своїх картин. «Луі Ламбер» (1832) наближає Бальзака до так званого «суб'єктивного роману», романтичних біографій та автобіографій у стилі Шатобріанового «Рене», «Адольфа» Бенжамена Констана, і цю ж тему контрасту між мріями та буденною дійсністю Бальзак подає в реалістичнім аспекті в «Пропащих мріях», хоча й тут, на тлі літературного, богемного й комерційного Парижу, на тлі провінціальної драми винахідника-
