душа завбачає тільки щастя. Цей любий день уже утворив для обох них спогади, до яких не могло дорівнятися ніщо з їхнього минулого. Невже джерело прекрасніше за потік, бажання захватніше від утіхи і те, чого сподіваєшся, привабніше від усього того, що маєш?
— От день уже й скінчився!
На цей вигук, що вихопився в незнайомого, коли припинилися танці, Кароліна глянула на нього співчутливо, побачивши на обличчі в нього легенький відтінок смутку.
— Чому ви не можете бути таким задоволеним у Парижі, як тут? — спитала вона. — Хіба щастя тільки у Сен-Ле? Мені здається тепер, що я ніде не можу бути нещасною.
Роже здригнувся від цих слів, підказаних ніжною довірливістю, яка завжди заводить жінок далі, ніж вони того хочуть, так само як стриманість надає їм більше жорстокості, ніж вони її справді мають. Уперше з того часу, як почалася їхня, так би мовити, приязнь, у Кароліни й Роже з'явилась одна думка; якщо вони й не висловили її, то відчули її разом і одночасно від обопільного вражіння, немов побачили благословенне вогнище, що нагороджувало їх за лютощі зими. Потім, наче злякавшись своєї мовчанки, рушили до місця, де їх чекав екіпаж, але перше, ніж сісти в нього, вони по братерськи побралися за руки й подалися в темну алею поперед панею Крошар. Коли вони вже не бачили білого тюлевого чепця, що вказував їм матір, як світлу цятку серед листу, Роже схвильовано промовив:
— Кароліно, — і серце йому заколотилося.
Збентежена дівчина оступилася на кілька кроків, зрозумівши бажання, що було в цьому запиті. Проте, простягла йому руку, яку він палко поцілував, але зразу ж вихопила її, бо, підвівшись навшпиньки, побачила матір. Пані Крошар удала, що не бачить нічого, немов згадала свої колишні ролі й тут мала триматися тільки збоку.
Пригода цих молодих людей не продовжувалась на вулиці Турніке. Щоб знайти знову Кароліну й Роже, треба перенестися до центру модерного Парижу, де в нових будинках є помешкання, призначені, очевидно, на те, щоб молоді проводили в них медовий місяць; малюнки й шпалери в них
228
