тання образів. Основні, а часом і другорядні Бальзакові персонажі або фігурують у низці романів, або про них згадується, як сучасників дійових осіб даного роману. До цих образів належать Горіо, Люсьєн Шардон, Гобсек, Тайфер, Нусінген, Біаншон і чимало героінь Бальзакових. Отже кожен роман — це нібито одна з клітин складного організму, і, щоб вивчити його, маємо обізнатися з усіма цими клітинами. Звичайно, і кожен окремий роман являє собою певну художню одиницю, і можна читати «Горіо», не читавши «Гобсека», а проте перший твір поглиблює, доповнює другий і навпаки.
Подолавши певні, так мовити б, технічні труднощі, читач нагороджує себе тим, що починає відчувати себе сучасником живих людей Бальзакового світу, знайомиться не з мертвими академічними картинами, а з справжніми «сценами», сповненими динаміки доби «бурі й натиску» капіталізму, що вже таїть у собі зарідки майбутнього свого загнивання. Оскільки типові й живі Бальзакові образи свідчить одна фраза Маркса в його історичнім шедеврі «Вісімнадцяте брюмера Луі Бонапарта», де він зазначає, що можна уявити собі ту суспільну верству, що Верон-Кревель «є її провідник моралі»[1]. Кревель — одна заголовних дійових осіб «Кузини Бетти», типовий буржуа, ділок, спекулянт, розпусник і лицемір, а Верон — власник газети «Constitutionel», що його має за зразок Кревель.
Людина в Бальзакових романах не відокремлюється від матеріального, речового оточення, світ не становить для неї, як для німецьких романтиків, лише проекції нашого «я». Бальзакова людина творить речі, прагне до них і зазнає їх впливу. Люди й речі цікавлять Бальзака не як щось незалежне від суспільних відносин, а як чинник їх. Бальзак шукає економічного й політичного коріння акції своїх героїв, їхніх пристрастів, жадань, їхніх тріумфів, їхніх банкрутств. Бальзак, спостерігаючи соціальну машину, за його висловом, спостерігає її в русі, і це — «загрозливий рух». У чім саме полягає ця загроза, на думку Бальзака, ми вже з'ясували. Але, щоб вивчити «рух», причини його перебоїв, запобігти їм — треба передусім грунтовно вивчити кожен гвинтик, кожну деталь цієї машини. І Бальзак це робить. Він подає детальний опис місцевості, де відбувається дія роману, того її району, де пробувають дійові особи‘ тих будинків, з якими пов'язується дія, подає деталізовані зовнішні портрети їх мешканців. Ми довідаємось, що скнара-винороб Гранде був п'яти футів зросту, що в нього були «мідні застібки на черевиках», а старий Сешар («Пропащі мрії») має «різнобарвні бавовняни шкарпетки та черевики з срібними застібками». А проте Бальзак не забуває ніколи відзначити в сміливому порівнянні або метафорі якунебудь найхарактернішу рису, найтиповішу прикмету тієї чи тієї постаті. Гранде має «неситий позір василіска». Голос панни Мішоно, одної з пансіонерок панії Воке («Горіо»),
- ↑ Партвидав «Пролетар», 1932, ст. 107.
