кою, у вітальні, вмебльованій так, як вітальня Сен-Жерменського передмістя, повній багатого, розкиданого по столах безділля, побачивши книжки й квіти, він знову відчув себе в Парижі. Він ступав по справжньому паризькому килимі, бачив добірний тип і крихкі форми парижанки, її витончену грацію, її нехтування вмисними ефектами, що так шкодять провінціальним жінкам.
Маркіза де-Босеан була білява і, як усі біляві, біла, а очі мала темні. Вона благородно тримала своє чоло, чоло впалого ангела, що пишається своєю провиною і не хоче прощення. Її коси, рясні й закручені вгорі над двома пов'язками, що обводили на чолі широкі криві лінії, ще побільшували величність її голови. Уява мимоволі шукала в спіралях цієї золотистої шевелюри бургундської герцогської корони, а в блискучих очах цієї знатної дами — всієї мужності її дому, мужності жінки, сильної тільки проти зневаги й нахабства, але сповненої ніжності до солодких почуттів. Контур її голівки, чудово поставленої на довгій білій шиї, риси її тонкого рухливого обличчя, розтулені уста заховували вираз чарів і обережності, відтінок удаваної іронії, що скидалася на лукавство й зухвальство. Важко було не простити їй цих двох жіночих гріхів, згадавши про її нещастя, про любов, яка мало не коштувала їй життя і про яку свідчили ті зморшки, що від найменшого руху позначались на її чолі, і скорботна вимовність її чудових очей, що часто здіймались догори. Хіба не величне було це видовище і хіба не звеличувалось воно ще більше на думку, що перед вами, у великій мовчазній вітальні, жінка, відлучена від цілого світу, яка вже три роки живе в нетрях невеликої долини далеко від міста, самотою, із згадками про блискучу й щасливу молодість, палку, сповнену колись свят і постійної хвали, а тепер віддану на жах небуття? В посмішці цієї жінки виявлялась висока свідомість власної вартості. Не бувши ні матір'ю, ні дружиною, відкинута товариством, позбавлена єдиного серця, що могло примусити її серце битись без сорому, не маючи ні в якому почутті допомоги, потрібної її хисткій душі, вона мусіла почерпувати силу з самої
