зле своє кохання; бачить самі труднощі й жахається їх; тремтить, що не сподобається; він був би сміливий, коли б не так любив; чим більше почуває він ціну щастя, тим менше вірить, що його кохана може легко його тим щастям обдарувати; а втім, він, мабуть, надто віддається своїй радості й боїться, чи зможе дати її; коли, на лихо, його кумир є знатна особа, він обожнюю його таємно й здалека; і якщо про це не здогадуються, його кохання замирає. Часто така скороспіла пристрасть, похована в молодім серці, лишається в ньому, осяяна ілюзіями. В кого немає кількох таких непорочних спогадів, що згодом прокидаються чимраз принадніші й приносять образ досконалого щастя, — спогадів, подібних до втрачених у розцвіті літ дітей, від яких батьки зазнали лише посмішки? Отже, пан де-Нюель повернувся з Курселя, геть охоплений багатим на скрайні наміри почуттям. Пані де-Босеан стала для нього умовою існування; він волів краще вмерти, ніж без неї жити. Замолодий іще, щоб не відчувати жорстокого зачарування, яке справляє досконала жінка на недосвідчені й палкі душі, він мусів провести одну з тих бурхливих ночей, коли молодики переходять від щастя до самогубства, від самогубства до щастя, зживають ціле щасливе життя й засинають знесилені. Фатальні ночі, коли найбільше лихо, що може статись — це прокинутись філософом. Надто щиро закоханий, щоб спати, пан де-Нюель устав, заходився писати листи, з яких жоден його не вдовольнив, і він їх усі спалив.
Другого дня він пішов прогулятись біля невеликої курсельської огорожі, але тільки ввечері, бо боявся, щоб його не побачила віконтеса. Почуття, якому він тоді корився, належить до такої таємної властивості душі, що треба бути молодим абож потрапити у схожу ситуацію, щоб зрозуміти його німе блаженство та химерність, — на все це ті щасливі люди, що завжди бачать у житті «позитивне», лише знизали б плечима. Після жорстоких вагань Гастон написав до пані де-Босеан ось цього листа, що може вважатись за зразок властивої закоханим фразеології; його можна порівняти до дитячих, нишком зроблених малюн-
