попросите, але завжди знайдеться поганий кінь, щоб вам продати; а втім — це найкращі діти землі, завжди готові сісти з вами на судно й попливти тією бистрою течією, де марнується час, душа й життя.
Нарешті пан де-Нюель відібрав з Жакових рук листа з восковою печаткою та бургундським гербом, що був написаний на невеличких веленових аркушиках і пахнув красивою жінкою.
Він мерщій замкнувся, щоб прочитати й перечитати її листа.
«Ви дуже мене суворо караєте, пане, і за ласкавість, яку я виявила, щоб моя відмова не була для вас жорстокою, і за звабу, яку завжди має надо мною розум. Я здалася на благородність молодості, а ви мене ошукали. Проте, я говорила з вами коли й не цілком відверто, що було б зовсім смішно, то, принаймні, щиро і розповіла вам про свій стан для того, щоб ви зрозуміли мою холодність до молодої душі. Чим більше ви мене зацікавили, тим гостріший біль, що ви мені заподіяли. Я з природи ніжна й добра, але обставини роблять мене злою. Інша жінка спалила б вашого листа, не читаючи, я ж прочитала його й відповідаю. Мої міркування доведуть вам, що, коли я й не байдужа до прояву почуття, яке я викликала, хоч і невільно, то я далека від того, щоб його поділити, і моя поведінка ще краще виявить вам щирість моєї душі.
Потім, мені хочеться, для вашого ж добра, використати ту ніби владу над вашим життям, якої ви надаєте мені, і вжити її один тільки раз, щоб скинути вам заслону з очей.
«Мені незабаром буде тридцять років, пане, а вам ледве ще двадцять два. Ви самі не знаєте, які будуть ваші думки, коли ви дійдете мого віку. Присяги, що ви тепер так легко даєте, можуть тоді здатись вам дуже тяжкими. Тепер, охоче вам вірю, ви без жалю віддали б мені все ваше життя, ви зуміли б навіть умерти задля ефемерної втіхи, але в тридцять років досвід позбавить вас сили щоденно приносити мені жертви, а мені глибоко приниз-
