Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/369

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

лося так, що ми обоє, походжаючи повільним кроком, зійшлися разом коло штахетів. Дійшовши до кінця їх, ми чемно привіталися й обмінялися кількома словами. Той вечір вона зустріла мене таким засмученим і заглибленим у такі журні думки, що заговорила зо мною про надію, кинувши мені кілька фраз, що нагадували спів, яким мамки присипляють дітей. Тоді я перескочив огорожу й удруге опинився біля неї. Графиня запросила мене до себе, певне, бажаючи полегшити мої страждання. Отак я, нарешті, увійшов до цього храму, де все гармоніювало з жінкою, яку я спробував змалювати вам. Тут панувала чарівна простота. Всередині будинок являв справжню бонбоньєрку, витвір мистецтва XVIII віку для розваг якогось вельможі. Їдальню, що містилася в нижньому поверху, вкривала безліч фресок, де з чудовою і дивною майстерністю були змальовані гірлянди квітів. Сходи були оздоблені чарівними візерунками. Навпроти їдальні була маленька вітальня, що дуже потерпіла від часу, але графиня оббила її вибагливими шпалерами, взятими із старовинних ширм. До неї прилягала ванна кімната. Нагорі була лише одна кімната, її вбиральня, та ще бібліотека, перетворена на майстерню. Кухня містилася в підвалах, на яких стояв будинок, так що до нього треба було підійматися ганком на кілька приступок. Баляси галереї з гірляндами в стилі Помпадур ховали собою дах, даючи бачити лише його олив'яну верхівку. У цьому будинку здавалося, що Париж десь далеко-далеко. Якби не гірка посмішка, що часом з'являлася на гарних червоних устах цієї блідої жінки, можна було б подумати, що ця фіалка, похована серед свого квіткового лісу, — щаслива.

За кілька день я вже здобув її довір'я, до якого спричинилося те, що ми були сусіди; до того ж графиня була певна, що я цілком байдужий до жінок. Один погляд міг би все погубити, але в моїх очах ніколи не відбивалося жодної думки про неї. Оноріна хотіла бачити в мені щось ніби старого приятеля. В її поводженні зо мною почувалось якесь співчуття. Її очі, голос, розмова — все це свідчило про те, що їй зовсім не в душі було кокетувати,