Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/386

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

він їх почуватиме, хоч би як я крила їх на дні своєї свідомості. О, того дня, коли в зморшці на чолі, в засмученому погляді, в ледве помітному русі я відчую мимовільний докір, хай навіть поборений, — ніщо мене не вдержить; я розіб'ю собі голову об брук, який здаватиметься мені милосерднішим за мого чоловіка. Може бути, цю жахливу й солодку смерть зрозуміють, як наслідок моєї надмірної дражливості. Може бути, я помру жертвою роздратовання, яке виявить Октав через свої справи або через несправедливу підозру… Леле, може бути, доказ кохання здасться мені доказом презирства! Що за подвійне катування! Октав завжди сумніватиметься в мені; а я завжди сумніватимуся в ньому. Я зовсім мимоволі протиставлятиму йому соперника, який не годен його, якого я зневажаю, але який дав мені пізнати вогненні насолоди, що непоборно постають у моїх спогадах, хоч я й соромлюся їх.

Чи досить я розкрила вам своє серце?

Ніхто не доведе мені, що кохання може відновитися, бо я не можу й не хочу приймати нічийого кохання! Дівчина — це квітка, яку зірвано, а провинна жінка — це квітка, яку стоптано. Ви ж садівник, ви мусите знати, чи можна виправити стеблину, надати первісного блиску погаслим барвам, знову налляти соком тендітні рурочки, що їх рослинна сила залежить від їх досконалої прямоти? Якби якийсь ботанік і взявся до цього, то чи спромігся б геніальний майстер вирівняти зморшки на зібганій оболонці? Коли б він відтворив квітку, він був би богом, тільки бог спроможен відтворити мене! Я п'ю гіркий келіх покути, але, п'ючи його, з жахом прочитала: «спокутувати не є стерти». У себе вдома, насамоті, я їм хліб, змочений моїми слізьми, але ніхто не бачить, як я його їм, ніхто не бачить, як я плачу. Повернутися до Октава — це зректися сліз, бо мої сльози ображали б його. О, пане, скільки чеснот треба стоптати під ноги, щоб — не віддатися навіть, а знову стати належною чоловікові, якого зрадила? Хто може їх полічити? Тільки бог, бо він єдиний вірник тих жахливих мук совісті, що від них зблідли б, мабуть, і його ангели. Стривайте, я піду далі. Жінка смі-