поцілував дочку в обидві щоки. Цієї ночі всі закохані спали майже так спокійно, як і подружжя Гійом.
За кілька місяців після цієї пам'ятної неділі, в церкві Сен-Ле відбулося два дуже відмінні вінчання. Огюстіна й Теодор з'явилися в цілковитому сяйві свого щастя, з повними кохання очима, в елегантному вбранні; їх чекав блискучий екіпаж. Приїхавши з родиною доброю найманою бричкою, Віржіні, спершись батькові на руку, покірно йшла слідом за молодшою сестрою, вдягнена багато простіше, і була, мов тінь, потрібна для гармонії картини. Гійом ужив неймовірних зусиль, щоб Віржіні повінчано раніш за Огюстіну; але йому боляче було бачити, що вище й нижче духівництво зверталося кожного разу до елегантнішої молодої. Він чув, як дехто з сусід надзвичайно хвалив здоровий розум Віржіні, що брала солідніший шлюб і залишалася вірна своєму кварталові; разом з тим вони кинули кілька уїдливих, підказаних заздрістю жартів про Огюстіну, що віддавалася за митця, за дворянина; вони додали з якимсь жахом, що коли Гійомів узяло честолюбство, сукнарство пропало. Коли один старий торговець віялами сказав, що цей марнотрат скоро залишить її на соломі, Гійом похвалив себе in petto[1] за свою обережність у шлюбному контракті. Ввечері після розкішного балу з однією з тих щедрих вечер, що пам'ять про них починає вже губитися в теперішньому поколінні, старі Гійоми залишилися в своєму будинку на вулиці Коломб'є, де гуляли весілля, молоді Леба вернулися тою ж таки найманою бричкою до старого будинку на вулиці Сен-Дені, щоб керувати судном «Пустуна-кота», а художник, сп'янілий від щастя, не випускав з обіймів свою любу Огюстіну, підхопив її, коли карета зупинилася на вулиці Трьох Братів, і поніс її до помешкання, прикрашеного всіма мистецтвами.
Бурхлива пристрасть, що охопила Теодора, дала змогу пробути молодому подружжю майже цілий рік, коли найменша хмарка не тьмарила небесну блакить, під якою вони жили. В існуванні для цих двох коханців не було
- ↑ Нишком, власне: в грудях (італійське).
