Затремтівши від страху, графиня мерщій відхилилася в глиб карети. Як і більшість справді щирих і недосвідчених молодих жінок, вона вбачала свою провину в тому, що мимо своєї волі навіяла кохання чоловікові. Вона відчула інстинктивний жах — мабуть від свідомості свого безсилля перед таким сміливим наступом. Найсильніша зброя в чоловіка — це страшна спроможність зацікавити самим собою жінку, якої палка від природи уява боїться й ображається переслідування. Графиня згадала тітчину пораду й вирішила всю подорож просидіти в кареті, не виходячи з неї зовсім. Але на кожній станції вона чула, як англієць похожав коло обох карет, а в дорозі настирливий стукіт коляси ввесь час стояв їй у вухах. Та невдовзі Жюлі подумала, що коли приїде до чоловіка, то він зуміє захистити її від цього дивного пересліду.
— А що як цей молодик мене не любить?
Це було її останнє міркування. Щойно приїхали в Орлеан, карету зразу затримали прусаки, одвели на подвір'я якоїсь корчми й поставили під варту. Опиратись було неможливо. Чужинці владними рухами пояснили трьом мандрівникам, що вони одержали наказа не випускати нікого з карети. Години зо дві пробула графиня, плачучи, в полоні серед солдатів, що курили, сміялись і часом поглядали на неї з нахабною цікавістю. Та ось вони якось шанобливо відступилися, почувши кінський тупіт. Незабаром карету оточив гурт значних офіцерів-чужинців на чолі з австрійським генералом.
— Пані, — сказав генерал, — прийміть, будь ласка, наше перепрошення; трапилась помилка, ви можете безбоязно їхати далі, і ось вам перепустка, з якою ви не зазнаєте ніякого утиску…
Графиня тремтячи взяла папірця й щось невиразно пробурмотіла. Коло генерала вона побачила в уніформі англійського офіцера Артура, якому, без сумніву, завдячувала своїм швидким визволенням. Радісний і заразом сумовитий Артур відвернув голову й на Жюлі зважувався поглядати тільки крадькома. Завдяки перепустці, Жюлі дісталась до Парижу без ніяких прикрих пригод. Тут вона знайшла
65
