непадало, і життя, здавалось, було одміряне їй стражданням; а втім, її страждання було виборне, її недуга зовні була майже любосною і людям поверховим могла здаватися фантазією модниці. Лікарі наказали маркізі лежати на канапі, де вона марніла серед квітів, що в'янули навколо неї, як і вона сама. Через слабість вона не могла ходити й бувати на повітрі, а виїздила тільки в закритій кареті. В незмінному оточенні чудес нашої розкоші та нашої новітньої промисловості вона нагадувала більше ліниву королеву, ніж хвору. Кілька друзів, які, можливо, були закохані в її нещастя та слабість, які певні були, що завжди застануть її вдома, а також розраховували, мабуть, на те, що вона видужає колись, приносили їй новини й розповідали про безліч дрібних подій, що надають такої різноманітності паризькому життю. Хоч який суворий і глибокий був її смуток, то все ж був смуток розкоші. Маркіза д'Еглемон скидалася на квітку, в якої корінь точить якийсь чорний хробак. Іноді вона виїздила в світ, — не з охоти, а з вимоги того становища, якого добивався її чоловік. Своїм голосом і вправністю співу вона могла б здобути там оплески, майже завжди приємні для молодої жінки; але до чого були їй успіхи, що не тішили ні її почуттів, ні її сподіванок? Її чоловік музики не любив. Зрештою, вона майже завжди почувала себе ніяково в салонах, де своєю вродою викликала спочутливу пошану. Її становище збуджувало там якесь жорстоке співчуття, сумну зацікавленість. В неї було запалення, що дуже часто буває смертельним, — про нього жінки розповідають одна одній пошепки й серед наших нових слів йому ще не знайдено назви. Не зважаючи на мовчання, в якому збігало її життя, причина її недуги ні для кого не була секретом. Не зважаючи на заміжжя, вона, мов дівчина, соромилась кожного погляду. Отже, щоб не червоніти, вона з'являлась скрізь сміюча, весела; вдавала радість, казала завжди, що почуває себе добре й ухилялася від питань про своє здоров'я доброчесною брехнею. Проте 1817 року одна подія дуже змінила сумне життя, яким Жюлі досі жила. В неї народилася дочка, і вона захотіла годувати її сама. Протягом двох років завдяки ясним
70
