манастирів. Коли я твердо вирішив додержуватись свого життьового плану, я почав шукати помешкання в найпустельніших кварталах Парижу. Раз увечері, вертаючися з естради додому, я проходив вулицею Кордьє. На розі вулиці Кпюні я побачив молоденьку дівчинку років чотирнадцяти, що гуляла у волан з однією з своїх подруг і сміхом та жартами розважала подорожніх. Година була чудесна; вечір був теплий, бо стояв ще місяць вересень. Перед кожними дверима, як святкового дня в провінціяльному місті, сиділи балакучі жінки. Я попервах спостерігав молоду дівчину, що її обличчя мало чудесний вираз, а тіло було немов створене для художника. Це була прекрасна сцена. Я став шукати причини цієї добродушности серед Парижу і зауважив, що вулиця нікуди не виходила і навряд чи була людна. Згадавши перебування Жан-Жака Руссо в цім місці, я знайшов готель Сен-Кантен; розруйнований вигляд дав мені надію добути там недорого помешкання і мені захотілось його оглянути. Увійшовши до однієї низької кімнати, я побачив класичні мідні смолоскипи із свічками, дбайливо розміщені над кожним ключем; мене вразила чистота, що панувала в цій залі (по инших готелях її погано додержувались); заля мені здавалась чепурною, як жанрова картина; голуба постіль, начиння, мебля, все було кокетливе, як декоративна природа. Господиня готелю, жінка років під сорок, — риси її огорнуло нещастя, погляд немов вицвів од сліз, — підійшла до мене; я смиренно сказав мою ціну за помешкання; тоді вона, мабуть, аж ніяк не здивувавшись, почала шукати ключ серед инших і повела мене до мансарди, де показала кімнатку, звідки був краєвид на дахи сусідніх домів, з вікон яких висувались довгі жертки з білизною. Нічого немає жахливішого
100
