немов жив із нею під одним дахом; я немов володів нею. Моя бурхлива уява ламала всі перешкоди, по-своєму розміщала життьові події й кидала мене в насолоди щасливого кохання. Я уявляв себе її чоловіком, захоплювався, коли вона бралась до різних дрібниць; бачачи, як вона здіймає шаль і капелюшок, я почував навіть щастя .Вона покинула мене на часинку поправити зачіску й повернулась чарівною. Так гарно вона вбралася для мене! За обідом вона мені догоджувала й була чарівна в тисячі дрібниць, які, хоч і здаються абищицями, проте становлять половину життя. Коли ми вдвох, оточені найбажанішими творами східніх розкошів, сіли біля тріскотливого вогнища, коли я побачив так близько біля себе цю жінку, що од її славнозвісної краси тремтіло стільки чоловіків, коли ця недоступна жінка розмовляла, кокетувала зо мною — моє хтиве блаженство стало мало не стражданням. На моє нещастя, я згадав про важливу справу, яку мав зробити, і хотів піти на побачення, призначене напередодні.
— Як? Уже? — сказала вона, бачачи, що я берусь за капелюш.
Вона кохала мене. Я так, принаймні, думав, коли вона ласкаво вимовляла ці два слова. Щоб продовжити свій екстаз, я б охоче проміняв тоді два роки свого життя на кожну таку годину, яку б вона згодилась мені подарувати. Моє щастя зростало в міру витрати моїх грошей. Була північ, коли вона мене одпустила. Проте, другого дня мій героїзм завдав мені мук: я боявся, що проґавив справу з мемуарами, а вона ж стала така важлива для мене. Я побіг до Растіньяка, і ми пішли, щоб застати ще в постелі „автора“ моїх творів. Фіно прочитав мені коротенький акт, де не було й мови про мою тітку, а коли я підписав, він одлічив мені п'ятдесят
145
