ви нечувано мучатиметесь. Коли ви шукатимете причини цих повільних і мстивих мук, згадайте тоді про нещастя, які ви так щедро розкидали на вашому шляху. Посіявши скрізь прокльони, ви за це пожнете зненависть. Ми судді самих себе, ми кати того правосуддя, що панує тут на землі, що вище за людське, хоч нижче за боже.
— Ах! — сказала вона, сміючись. — Я, мабуть, великий злочинець, що вас не кохаю. Чи я винувата? Ні! Я не кохаю вас: ви чоловік — цього досить. Я почуваю себе щасливою на самоті, навіщо ж змінювати мені своє егоїстичне життя, коли хочете, на примхи якогось чоловіка? Шлюб — це таїнство, через яке ми один одному робимо тільки прикрості. Крім того, діти мені обридають. Хіба я не застерігала вас чесно про мою вдачу? Чому ж ви не вдоволилися дружбою? Я, не знаючи, скільки у вас було маленьких екю, хотіла б утихомирити той смуток, що ви терпіли від мене. Я оцінюю величезність ваших жертов, та тільки кохання може заплатити за вашу відданість, делікатність; а я люблю вас так мало, що ця сцена тільки неприємно хвилює мене.
— Я почуваю, який я чудний, пробачте мені, — сказав я ніжно, не маючи сили стримати сліз. — Я вас досить люблю, — продовжував я, — щоб з насолодою слухати ті жорстокі слова, які ви говорите. О, я хотів би розписатись у коханні своєю кров'ю.
— Всі чоловіки говорять нам більш-менш красиво ці класичні фрази, — не перестаючи сміятись, відказала вона. — Але мабуть, дуже важко вмерти біля наших ніг, бо я зустрічаю цих мерців скрізь… Вже північ, дозвольте мені лягти.
— А через дві години ви крикнете: „Боже мій!“ — сказав я їй.
168
