меланхолійними кроками понад магазинами, неуважно розглядаючи зразки краму. Як крамниці зникли, він став вивчати будинок Лувру, Інституту, вежі Notre-Dame, Палац, Міст Мистецтв. Ці пам'ятники, здавалось, набирають сумного виразу, відбиваючи сірі тони неба, якого рідкі одсвіти робили погрозливим Париж, що, як вродлива жінка, підупадав таємничим вередам потворности й краси. Отже, сама природа змовилась кинути того, що вмирає, в скорботний екстаз. Здаючись на цю злібну силу, що її руїнницький вплив знаходить опір в течії, яка пронизує наші нерви, він почув, що його організм непомітно переходить у стан рідини. Через муки цієї агонії він рухався, як хвиля, і бачив будинки, людей в якомусь тумані, де все колихалося. Він хотів позбутися цього збудження, що справляв на його душу вплив фізичної природи, і попрямував до магазину старовини, маючи намір дати споживу своїм почуттям або дочекатись там ночи, прицінюючись до мистецьких творів. Це значило, так би мовити, йдучи на ешафот, не покладатися на свої сили… Але свідомість близької смерти вернула молодикові на часинку певність герцогині, що має двох коханців, і він ввійшов до крамаря старовинних речей з застиглою на вустах посмішкою п'яниці. Хіба він не був п'яний життям чи, може, й смертю? В нього знову закрутилось у голові, і він став бачити всі речі або чудно обарвленими, або одухотвореними легким колиханням, що полягало, без сумніву, в неправильному кровобігу: то все кипіло, як водоспад; то все було спокійне і в'яле, як літепло. Він просто попросив оглянути крамницю, щоб пошукати, чи не знайдеться, бува, підходящих старовинних речей. Молодий прикажчик, із свіжим і повним обличчям, рудим волоссям і в шапці з люстрового хутра, доручив сторожити
16
