повинні знати ті симптоми, що загрожують життю, і напевно скажуть, — чи я здоровий, чи хворий.
Він подивився на свою сонну жінку, що тяглася до нього головою, виявляючи й ві сні ніжну стурбованість закоханої. Розлягшись, як гарненька мала дитина, з обличчям, поверненим до нього, Поліна немов ще й досі дивилась на нього, протягаючи красиві губи, напіврозтулені рівним і чистим диханням. Од її маленьких, немов порцелянових, зубів, ще червоніші ставали свіжі вуста, де грала посмішка; рожевий колір обличчя був ще ясніший, а білина — ще біліша, ніж у найжагучіші хвилини кохання. Її люба, така довірлива, млосність додавала до чарів кохання дивну привабливість сонної дитини. Навіть найприродніші жінки підлягають вдень певним громадським умовностям, що сковують щирість душі; але сон немов вертає їх до життьової безпосередньости, що прикрашає ранній вік. Поліна, як дороге небесне створіння, в якого розум ще не ввійшов думкою в жести й не населив погляди таємницями, ні з чого не червоніла. Її профіль ясно виступав на тонкому батисті подушок; тонкі мереживні рюші сплутались із скуйовдженим волоссям і надавали їй задиркуватого вигляду, — вона заснула в хвилину пестощів, довгі вії прилягли до щоки, немов захищаючи зір од дуже яскравого світла чи помагаючи зосередити душу, коли вона хоче стримати повну й хвильову насолоду; маленьке біло-рожеве вушко, оточене купою волосся й відтінене на тлі малінських мережив, довело б до божевілля з кохання чи артиста, чи художника, чи якогось діда, а, може, і розум вернуло якомусь божевільному. Бачити кохану, коли вона спить, коли посміхається в безтурботному сні під вашим захистом, кохаючи вас навіть уві сні, — тоді, як створіння немов не існує,
