як кожен, хто має могутність і панує. В цей момент він дуже закашляв. Замість почути хоч одне із звичайних і банальних слів, які, хоч і удавано, висловлюють якесь співчуття, у людей, випадково зібраного, доброго товариства, він слухав ворожі, нишком казані, вигуки і скарги. Люди навіть не хотіли гримуватись перед ним, може, через те, що він розгадав їх.
— В нього хвороба заразлива…
— Голова клубу мусить заборонити йому вхід до салону.
— Коли гарний догляд, то, справді, забороняється кашляти так дуже.
— Як людина така хвора, вона повинна не приїздити на води…
— Він мене вижене відціль!
Рафаель встав, щоб сховатись од одностайних прокльонів, і став гуляти по залях. Йому хотілось знайти захист. Він підійшов до однієї молодої вільної жінки, з якою він мав на думці чемно забалакати; але, коли він надійшов ближче, вона повернулась до нього спиною і зробила вигляд, що дивиться на танцюристів. Рафаель злякався, що за сьогоднішній вечір він уже скористався із свого талісману; він не мав у собі ні бажання, ні мужности почати розмову, покинув салон і сховався в біліярдні. Там ніхто з ним не забалакав, не поклонився йому, не кинув привітного погляду. Розум його, зроду спостерегливий, інтуїтивно одкрив йому справжню причину огиди, яку він викликав. Цей маленький світ, сам, може того не знаючи, покорявся великому законові, що керує вищим суспільством, — немилосерда мораль його розгорнулась цілком на очах Рафаеля. Обернувшись назад, він побачив цілком закінчений тип всього цього в Федорі. Він не міг знайти
