псальми. Здивований зустріччю з туристами в цій частині озера, звичайно пустельній, огорнений ще мріями, він поглянув на осіб, що сиділи в човні, і впізнав на стерні стару даму, яка так жорстоко обійшлася з ним напередодні. Коли човен проминув перед Рафаелем, йому поклонилась тільки компаньйонка дами, бідна шляхетна дівчина, яку немов би він бачив уперше. За кілька хвилин він забув про туристів, що швидко зникли за косою. Раптом почулось шелестіння суконь і звук легких кроків. Обернувшись, він побачив компаньйонку. З її вимушеного вигляду він догадався, що вона хоче з ним балакати, і підійшов до неї. Років тридцяти шости, висока й худорлява, суха й холодна, вона була, як усі старі діви: вона зніяковіла, і це ніяк не личило вже нерішучій, вимушеній, негнучкій ході. Разом стара й молода, вона виявляла певною гідністю поводження високу цінність, що надавала своїм скарбам і совершенствам. Крім того, в неї були скромні манастирські жести жінок, які звикли дорожити самими собою, без сумніву, для того, щоб не терпіти шкоди з кохання.
— Пане, ваше життя в небезпеці: не заходьте більш до клубу! — сказала вона Рафаелеві, зробивши кілька кроків назад, ніби вже її чесноту скомпрометовано.
— Але, пані, — відповів Валентен з посмішкою, — прошу вас, скажіть ясніше, коли ви зробили мені честь уже прийти сюди…
— Ах, — продовжувала вона, — без важливої причини, що приводить мене сюди, я б ніколи не наважилась наражатись на немилість пані графині, бо, коли б вона довідалась, що я вас застерегла…
— А хто їй скаже, пані? — скрикнув Рафаель.
— Це так! — відповіла стара діва, кидаючи на нього тремтливий погляд сови, що сіла на сонці. — Але
