З охоти чи силоміць Рафаеля оточили його друзі, які, захопивши руками до своєї веселої банди, потягли його до Мосту Мистецтв.
— Любий мій, — говорив далі промовець, — ми гонимось за тобою вже мало не тиждень. В твоєму поважному готелі Сен-Кантен, — непорушна вивіска якого, до речи, й досі з чорними і червоними літерами, як і за часів Жан-Жака Руссо, — Леонарда сказала нам, що ти поїхав за місто. Однак, ми зовсім не мали вигляду людей, що прийшли по гроші: судебних приставів, кредиторів, сторожів комерційних установ то-що. Ну, та це дурниці! Растіньяк помітив тебе напередодні в театрі Буффонів. Ми знову піддали духу собі і поставили питання свого самолюбства в тому, щоб дошукатись, чи ти ховаєшся на деревах Єлісейських полів, чи ти ходиш ночувати за два су в ці благодійні дома, де старці сплять, прихилившись до протягнених мотузків, чи ти, може, щасливіший і розташувався бівуаком в якомусь будуарі. Ми не зустрічали тебе ніде, — ні в реєстрації Сен-Пеляжі, ні в каторжних списках. Міністерство, Опера, молитовні дома, бібліотеки, кав'ярні, списки префектів, бюро журналістів, ресторани, театральні фойє, словом — усі гарні й погані місця Парижу ми добре дослідили; ми оплакували втрату людини, обдарованої достатнім талантом, щоб шукати її разом і при дворі, і по тюрмах. Ми говорили про те, щоб канонізувати тебе, як героя Липневої революції. І, слово чести, ми тебе жаліли.
В цей час Рафаель переходив з друзями через Міст Мистецтв, відкіль, не слухаючи їх, він дивився на Сену, що її бурхливі води одбивали паризькі вогні. Над цією рікою, в яку він недавно хотів кинутись, віщування старого здійснились, — час його смерти фатально відтягся.
42
