Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нам людьми, а це таїло в собі величезну роботу. Мої розваги були ділові прозьби, а розмови — доповідні записки. Доти я був чесний через неможливість поринути в свої юнацькі пристрасті; та з того часу я, боячись якоюсь помилкою розорити батька чи й себе, став сам собі тираном і не смів дозволити собі ні однієї насолоди, ні однієї витрати. Коли ми молоді, коли через метушню люди й речі можуть ще збуджувати тендітну квітку почуття, свіжість думок, шляхетну чистоту сумління, що не дозволяє нам ніколи піти на компроміс із злом, — ми дуже чуємо свої обов'язки; наша честь голосно говорить і примушує слухатись себе; ми відверті й без викрутів. Такий я був тоді. Я хотів виправдати батькову довіру; не так давно я б з насолодою утаїв би од нього якусь мізерну суму, але тепер, несучи разом з ним тягар його справ, його імени, його роду, я ладен був нишком віддати йому своє майно, свої надії; я це робив із вдоволенням, щасливий навіть з цієї жертви. Тому, коли пан де-Віллей викопав спеціяльно для нас імперський декрет про позбавлення права і розорив цим нас, я підписав акт про продаж моєї власности, зберігаючи тільки один нікудишній острівець серед Луари, де була материна могила. Тепер, може, докази, аргументи, філософські, філантропічні й політичні міркування одвернули б мене од цього, що мій адвокат називав дурницею; але в двадцять один рік ми, повторюю, до вінців — великодушність, жага, любов. Сльози, які я побачив на очах батькових, були тоді мені за найкраще багатство, і спогади про ці сльози часто втішали мене в злиднях. За десять місяців після виплати боргів кредиторам батько помер з горя. Він обожествляв мене і розорив. Ця думка вбила його. 1826 року, двадцяти двох років зроду, наприкінці осени

88