VII.
Знов ідуть усі дванацять.
Зпоза пліч цівки рушниць.
Тільки в бідного убивця
Зовсім не видати лиць.
Весь у хмарах суму-смутку,
Якби хто за ним гонив,
Він ступає хутко-хутко,
Шию хусткою обвив.
Що з тобою, Петре, друже?
Чом, товаришу, заскнів?
Чи за Катенькою тужиш?
Через неї посмутнів?
— Гей, товариші, кохані,
Цю дівчину я кохав.
Нічки темні, нічки пяні
З нею вкупі ночував.
Через блиск палкий, огнистий
В осяйних її очах,
Через знак той багрянистий
Коло правого плеча —
Погубив я, загонистий,
Погубив я згаряча… ах!
