Ця сторінка вичитана
VIII.
Приймаєш те, з чого розквітне плід,
Плід вічної над змінним перемоги.
Ми — два щасливі, два прекрасні бо́ги!
Ми — творимо новий могутній міт.
Тремтить рамен мязистий, дужий спліт.
Як змії випружені білі ноги.
Дрожать у лонах ритму судороги.
Горить роскішним болем огнецвіт.
У грудях серце стукотить, як молот.
А в лоні, там, глибоко в лоні — жар!
Уста спивають з уст безтямний солод
І просять: Ще!… І світ летить до хмар…
…І там, де хмар країна шовкововна,
Німієш, мов задума молитовна.
