історічної. В 70-их роках, при північно-західному відділові географічного товариства було засновано музей, що мав метою українську етнографію і старовину, згідно з самим напрямом відділу, але іменно через се відділ було скасовано і з музея нічого не вийшло. Дякуючи енергії одної людини — проф. М. Петрова склався при Київській Духовній Академії великий церковно-археольогічний музей, але він має мішаний характер, перевагу мають речі не українські і не місцеві, і, окрім гарного відділу української гравюри, збірка українських церковних річей дуже не численна — трудно було одному чоловикові, якби він щиро не ставився до української ідеї — а так ставився проф. Петров — зробити що небудь більше без відповідної для роботи атмосфери.
Тільки 17 років тому була покладена основа історічному музеєві, був вибудований будинок. На той час була вже готова для музея досить гарна археольогічна збірка «покійного В. Хвойки», але як далі вести діло, який дати йому напрям, навіть які відділи закласти — це усе було досить неясне; про такий невиразний напрям музея свідчать і сами його назви: попереду музей звався «Музеем древностей і искусств», потім — «Художественно-промышленним и научным». При дуже важких матеріальних обставинах (що не змінилися і до сього часу) музей почав жити. Вилився він тепер в форму типового провінціального музею, се б то, складеного з ріжних відділів, культурно-історічного та художнього характеру. При заснованню відділів, при послідуючій роботі по збільшенню збірок кожного з них, з самого початку, не вважаючи на назви, які приймав музей, керовала одна думка, одна ідея; звязати музей з краєм, надати йому національні риси. Основа покладена, початок зроблено; як зроблено — не нам про се казати, — мушу тільки ще раз
