Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/172

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Хлопець зиркнув на неї і сердито одвернувся:

— Іди собі геть і ніколи не гуляй зо мною! — промовив він суворо. Далі нагнув голову і знову почав довбатись у землі. Йому досадно і соромно — і він не хотів-би тепер стріватися з Наталею.

— Я-ж нічого не винна тому, — чого-ж ти сердишся на мене? — щиро казала дівчинка, лагодячись сісти з ним поруч на траву.

Хлопець крутнув головою, очи злісно блиснули, сам наїжучився:

— Геть, кажу, — одійди! — Одсунувся.

Дівчинка полохливо одступила.

— У, який сердитий! — І чого ти такий сердитий? — Хіба що, коли я сяду коло тебе?

Хлопець мовчить. Лице його стає таке думне, горде, хороше, і панночці аж серце стиснулося, так хотілося, щоб він знову був до неї привітний. Стоїть — сісти знову не зважиться і одійти не хоче.

Далі набирається сміливости, боязко простягає худеньку ручину і легесенько жартує, торкаючи хлопця по вихристій голові.

— У, яка кучма!…

Хлопець схопився з місця, ніби його опекло огнем, швидко зглянув кругом себе недобрим оком, далі стулив міцно губи, виблиснув очима, як крицею:

— Нна! — стусанув він дівчинку кулаком у плече.

Дівчинка заточилася. Далі скривилась од болю, од жалю і сорому. Зігнулась, рукавом закрилась і, затремтівши од німого ридання,

172