Увіходять пані Люба і незнайомий пан. Він чорнявий, в окулярах. Жартіливий і добродушний, всім цікавиться, поводиться вільно, простувато, говорить і сміється голосно. Одітий багато. На ньому поблискує золото: ланцюжки, перстені і инше.
Пані Люба. Бачте, як у нас… Я-ж кажу — правдивий розгардіяш…
Незнакомий. Не турбуйтеся цим, пані, я людина проста, бачив усього в світі чимало, то це мене не здивує.
Пані Люба. Що-ж поробите — мусимо ховатися. (Жартом). Дозвольте познакомити з гарнізоном цієї кріпости. (Знакомить з Душечкою). Це мій родич, пан Гродзинський. Їхав з небогою в Кам'янець та й мусив вернутися з дороги — саме почалися на шляху грабунки та розбої. Третій день не можуть виїхати. (Знакомить далі). А це його небога — панна Ромця. Сусід наш, поміщик, всі його зовуть не иначе, як тільки пан Олізар. (Незнакомий пильно приглядається до Олізара). А це мій син, комендант цієї фортеції. (Осьміхається).
Пані Люба (до економа). А ти, Остапе, піди впусти їхні коні і хури у двір, а людей одведи на кухню.
Економ. Зараз пані. (Пішов).
Незнакомий (озирається). А містечко тут у вас справді надійне. (Весело дивується). Куди позагонив, вражий син. От Сибіряка. (Сміється). То оце ви що-ночи сюди й перебираєтеся?
Пані Люба. Оце, як бачите, тільки вечір, то й забираємося сюди усі. Тут у нас усе: і лазарет, і арсенал, як у дійсній облозі.
