дивляйся на цей рід, бо буде душа в пеклі. (Сміються). А дай, я посижу між вами. (Сідає). Ох… чи то пак: „гоп“ а не ох! (Сміються). А то на вулицю вийшов та й стогне. (Виймає тютюн, закурює). Знаєш, що я надумав, Константан Мартиновичу, давай оце ми тебе оженимо. Я тобі висватаю панянку, що весела, що красива, то другої такої не знайдеш, тільки треба добре дивитись, щоб другого тижня не втекла.
Кость. Де-ж це ви таку назнали?
Горпина (за лісою). Дядьку Тихоне, знайдіть мені жениха. (Регіт).
Тихон. Бач, вона сама обізветься, коли треба.
Настя. Горпино, перелазь до нас.
Пріся (встає). Ні, я бачу, тут швидко не розійдуться. Прощавайте! Так ви проведете мене, Костю?
Тихон. Домівка не втече. Нам ось тут Груняша заспівають якої-небудь веселенької.
Настя. І чого ви рветесь так, ми вас гуртом проведем. (Пріся спиняється оддалік, слідкує за гульнею).
Горпина (перелізши). А у вас тут весело.
Кость. Знаєте, Груню, он дядько Тихон жалілись, що через вас мусять душу свою загубити.
Горпина. Хто? Оцей дядько! Такий бородатий та страшний?
Тихон. Дивись, чи не спокуса?
Горпина. Чуб, як куделиця, а брови, як
