Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Талант (192 ).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

23

ТАЛАНТ


силати дітей до школи і з'явилась трівога, що вони зовсім про неї забули. Аж ось упали холодні ночи, наблизилась Покрова, і з села, з хуторів, ніби згукнувшись, люде гуртами посунули до школи писати новаків. Новаки приходили з батьками й з матерями, в повному своєму наряді: у великих чоботях, у батьківських жилетках, з пошарпаними букварями під рукою, причісані, вмиті, з червоними носами: перед дверима школи з їх носів старанно видавлювали зайвий сік; увіходили з рішучим виглядом брати ту науку зразу за роги; і тут-же під суворим батьківським оком вичитували свої оченаші, демонстрували здібності й знання. Все народ бадьорий, цупкий, з дому наструнчений, — і всі як один, — казали батьки їх, — таланти, здібності, великі сподіванки.

„І не вчив-би його, сякого-такого хлопця, коли-ж вам таке до всього зарадне, таке беруче — на що не гляне те й зробить: треба вчить“.

Приходили і без батьків, самі. Слухаєш — шкряботить за дверима. Одчиняєш — спершу нікого не видно, і тільки звівши очи вниз, побачиш над порогом величезні чоботи, як гринджоли, і над ними кудлату шапку. Сопучи й стукаючи, чоботища перелазять через поріг, помалу, зате енергійно чвалають ближче, простягають для привітання руку, з курячу лапку завбільшки, і хрипким баском заявляють, що він „Гелман Вашильович“ (прозвання забув по дорозі) прийшов писатися в школу  Брало легеньке хвилювання.

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

Праця в школі налагодилась. Власної роботи не починали.

Хоч, правда, Андрій ніколи не забував про