Дбалая мати так саме свій час уживає розумно, V. Самотність. Ви, що в лїсах живете й по скелях, прихильнії нїмфи,Кожному ви даєте, чого він в душі забажа. |
Коли тебе дївчина зрадить, —
Закохуй ся швидче уп'ять,
А краще: бери собі збіжжя
І в сьвіта іди мандрувать.
Натрапиш на озеро синє,
Що в вербах сховалось гнучких, —
Своє невеличкеє горе
Та виплакать зможеш край їх.
Деручись на скелї високі,
Заохкаєш ти, як старий,
А злїзши на гору почуєш
Ти клекіт орлячий дзвінкий.
І сам ти орлом тодї станеш,
Почуєш ти сили приплив,
Почуєш, що вільний зробив ся
І долї — так мало згубив.