Сторінка:Вечери на хуторі близь Диканьки. Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. Том I. 1864.pdf/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

перший повивішувавъ усіхъ тихъ дурнівъ, що позваляють себе кульбачити бабамъ…“

„А даси волівъ за двадцять, якъ ми заставимо Черевика віддати намъ Параску?“

Недовірчиво подививсь на нёго Грицько. У смуглому обличю Цигана було щось злобне, колюче, низьке а за-разомъ и високосягле: чоловікъ, подивившись на нёго, уже готовъ бувъ признатися, що въ сій дивній душі кипять гідності великі, которимъ одна тільки є нагорода на землі — шибениця. Провалений міжъ носомъ та кінчатою бородою ротъ, вічно освітлений бувъ колючимъ усміхомъ; невеликі, а живі якъ огонь, очи и неперестанно мигаючі на лиці блискавки замислівъ и заважокъ — все теє неначе потребувало собі такого дивного убраня, яке именно було тогді на німъ. Сей темно-цинамоновий каптанъ, що, якби доторкнутись ёго, здавалось, порохомъ сяде; довге, спадаюче по плечахъ патлами, волосє; черевики, взуті на босі обгорілі ноги, — все теє неначе ириросло до нёго и складало ёго истоту.

„Не за двадцять, а за пятнадцять дамъ, коли не збрешешъ тільки!“ одвічавъ парубокъ, не зводячи зъ нёго випитливихъ очей.