— Та й вино їм давати? — вмить гукає Семен.
— Ах, боже ти мій! — нервово повертається до його Гликерія — усе, усе давай.
І їй видно, як Семен, звертаючись до Дуньки, що склада все на розістлану долі скатерку, стискує плечима й, іронічно посміхаючись, щось говорить до тої. Потім обоє беруть за кінці скатерки і важно проходять до Гликерії повз заробітчан, які починають напирати одне на одного й зазирати у скатерку. І після того, як хто зазирає туди, по валці проходить гомін і чути:
— Паляниці… Ковбаси …
А Семен тільки пихкає „ароматною“ й иноді строго кричить:
— П-а-ді!
І коли його не розуміють, сердито говорить:
— А ну-ж, з дороги! Повилазило, що несу?
Заробітчани уступаються, подаються трохи назад, а Семен з Дунькою урочисто проходять між ними, несучи скатерку, як покійника.
— Роздавати? — зупиняючись недалечко від Гликерії, питає Семен.
По слові „роздавати“ по валці пролітає шум, як від подиху вітра у лісі.
— Роздавай, роздавай!
— Та й вино їм давати?
Гликерії хочеться кинутись на його й побить йому тим самим вином його голову.
— Семене! — стримуючи себе, глухо говорить, вона і мовчки дивиться на його. Семен поспішно
