спати хотілось. Юхим все кудись одходив од коней і тоді сніжинки, користуючись цим, похапцем лягали на його темне серед усього білого сидіння. І так славно, трошки страшно все гуділо круг нас. А як знову сідав він, як зачинали сани хилитись, мені ставало млосно…
З мамою припадок станеться неодмінно. Вона так боїться пожежі, до містичного жаху, більше фуги… Ех!!
— „Но ми по…
Ша! Не треба.
Дорога збігла в маленький ярок. Один бік його, де йшов я, був темний, а другий блідий від місяця. Внизу, на дні його, щось темніло й гомоніло ніби.
Спустившись зовсім, я дійсно помітив три фігури біля «кринички» розмов. Це була наша криничка, де ми спинялись перед городом, їдучи з канікул, де напувались коні, де мамуня з заплаканими очима обсмикувала мене й Галю і казала нам усякі благання-поради. Потім пізніше ми з Галею сами вже сідали там і розмовляли…
І Галя перелякається… Якби вона знала, що це я… Е, що там!..
— Доброго здоров'я! — напнувши горло, солідним баском промовив я до фігур і потягнув навіть за шапку, як робить це Мусій Передеря з Заднього кутка.
Мені щось пробурмотіли у відповідь.
Не хотілось мені слухати свого дракона, хотілося говорити з людьми, слухати їх, сміятися.
— А куди бог несе? — ще поважніше запитав я, підходячи ближче.
— Куди прийдемо, туди й несе… — сипло сказала одна з фігур, видно приглядаючись до мене. Фігура чоловіка в картузі перепічкою.
