ні, я тобі хиркну. Сьогодні ти в мене вже заплачеш!
І зваливши Костя на землю лицем униз, надавив коліном, хапливо скинув з себе ремінний пояс і зо всеї сили почав бити хлопця. А б'ючи навіть хакав, як дроворуби, й примовляв:
— А ось тобі товар!.. А ось тобі хиркать!.. А ось тобі товар! А ось тобі хиркать!
Кость тільки дриґав ногами, але мовчав.
— Дриґай, дриґай!.. Ось тобі! Ось тобі!
Аж товар задивився.
Кость раптом перестав дриґать і лежав недвижно. Лановий зразу ж перестав бити і швидко перевернув його лицем до себе.
Кость закусив нижню губу зубами й гостро та чудно дивився йому прямо в лице.
— Ну?! Будеш знати, як товар у пшеницю пускати?
Кость раптом схопивсь на ноги, підскочив аж до бороди ланового, хиркнув йому в лице й побіг на гору.
Лановий аж отетерів. Потім схаменувся, закричав, навіть трохи побіг, але зараз же зупинився, вигнав скот із пшениці й хутко пішов за Костем.
Кость, прибігши у двір, прийшов у кухню і мовчки, не одповідаючи й не хиркаючи навіть на здивовані питання куховарки, виліз на нари й ліг.
Коли ж прийшов розлютований лановий, Кость лежав уже, як жар, гарячий весь і тихий. Куховарка Тетяна, стара ряба дівка, кричала на всю кухню, що вона краще під шум піде, ніж має пропадати від «халєри», від «паршивого байстрюка».
За Тетяною почали ґвалтувати і інші, аж мусів пан послати по фершала й сам із ним прийти в кухню, щоб заспокоїти наляканих.
Кость лежав нерухомо, але коли ввійшов пан він зразу ж повернувся і весь час уже не зводив з нього чудного, якогось жадібного й побожного погляду. Пан
