123
Психольоґія пізнавання
Свій початок завдячує причиновість, як і поняття річ і субстанція, фундаментальній аперцепції. Коли ми розуміємо події нашого оточення як вияви сили обєктивно даних осередків сили, то думка причинового звязку міститься вже в кожному осуді. Коли одноцільне спостереження цвитучого дерева формуємо й укладаємо в осуді: „дерево цвите“, то вважаємо дерево за жерело сили, за причину, а квітнення як доконуваний саме тепер вияв сили, як наслідок. У наших власних волевих чинностях переживаємо перехід від волевого рішення до стягнення мускулів у безпосередности без прогалин. При подіях нашого оточення часто спостерігаємо тільки поодинокі члени ряду. Однак по анальоґії наших волевих чинностей доповнюємо те, що не достає, і розуміємо завдяки фундаментальній аперцепції сі події так, немов би в них була та сама безпосередність і та сама повнота переходів. Коли у вікно влетить камінь і шибка розлетиться на прах, то ми спостерігаємо властиво тільки наступство подій. Але фундаментальна аперцепція привертає одність цілої події і кинення каміня стається причиною розбиття шибки. Коли лікар запише недужому на пропасницю хініну, то він знає з досвіду, що зажиття хініни має як наслідок спад температури. Фізіольоґічні процеси, викликані хініною, не є однак точно знані у свойому перебігови. Проте кожний уважатиме взяття хініни за причину, а зменшення температури тіла за наслідок.
Однак осудова функція не тільки формує й укладає спостережену подію, але також її обєктивує. У кожному осуді самостійно утвореному й признаваному за правдивий лежить зараз переконання, що осуджувана подія є дана обєктивно, т. зн. існує незалежно від того, чи ми її осуджуємо, чи ні. Ся обєктивуюча сила осудового акту передається причиновому звязкови, що міститься в ньому і через те ми впевнені, що події в природі є звязані вузлом причини й наслідку. В сьому пересвідченні зміцнюють нас щораз більше правильність сповидних рухів неба, завсіди однакова зміна пір року, ріст і загибання рісні, коротко кажучи, закономірність природного перебігу, що втискається вже у свідомість нецивілізованих народів. Через те повстає віра в загальну важність причинового закона, віра, що з одного боку є мовчаливою, але доконечною передумовою всякого наукового досліду, а з другого підтверджується науковою працею, що винаходить щораз нові закономірности.
В осудах дожидання піймаємо, як сказано висше (стр. 98) будучність як лежачу в теперішности тенденцію, або волеву диспозицію. Коли ми обєктивуємо сю тенденцію, то з сього розвивається поняття умови, яку можна означити як потен-
