Цю сторінку схвалено
ГЕНШЕЛЬ.
Так, так!
Хвиля мовчаня.
ЗІБЕНГАР.
Я лишу вас нинї радше самого. Завтра, коли позволите, я хотїв би поговорити з вами про деякі річи.
ГЕНЩЕЛЬ.
А може лїпше зробити би се зараз.
ЗІБЕНГАР.
Йде тут о тих тисячу талярів…
ГЕНШЕЛЬ.
Заки будемо говорити далї, пане Зібенгар, кажу вам, що можете їх задержати спокійно аж до зими. Бачите, пощо маю брехати? Тепер не потрібую їх. Мінї на них нїщо не залежить, а знаю також, що у вас вони безпечні.
ЗІБЕНГАР.
Коли так, то я вам дуже вдячний за се, пане Геншель. Ви робите мінї велику прислугу. В лїтї приплине де-що гроший, як самі знаєте, а тепер справдї тяжко було би мінї заплатити.
ГЕНШЕЛЬ.
Бачите, се складаєть ся добре для нас обох.
Хвиля мовчаня.
ЗІБЕНГАР
ходить по хатї.
Так, так, сам нераз дивую ся: в сїй хатї мешкаю від дитини. Та нинї, коли би я сяк-так
