що добре десь глумлять ся з тебе »На Манівцях«. Доньки Мариянни не такі дурні. Тямлю добре, як то було з тою крутою Біною торік. Лише трьох їх мало платити, бачить ся.
— Так, але Трина, то не Біна — замітив Іван, як би хотїв її пересьвідчити. — Одна може бути така, а друга все-ж таки може бути чесна…
— Ет! Бесїда! Як би ти тримав ся далеко від неї, не напитав би був собі біди. А коли вже здурів, то міг пошукати собі иньшої, і се не було би так шкодило… Але Трина знала добре, бачить ся, що робить.
— Що могла знати? — поспитав Іван і глянув перший раз на маму. В її голосї звучала така струна, що здивувала його.
— Аа… недаром є сестрою Біни, бачить ся.
— Але-ж їй не можна нїщо закинути — сказав і зморщив легко брови.
— Ах, нема тут що богато говорити.
— Що думаєте сим?
— Були такі, що могли би сказати щось про те. —
— Хто-ж се міг би бути?
— От… бачить ся, він, той великий Павло, що від'їхав торік, він міг би неодно розказати, — сказала немов до себе, порпаючи в печі.
— Павло Тунко…
— Так; здаєть ся мінї, так називав ся.
— Брехня! — сказав Іван і засьміяв ся сухо.
— О, о, хто там знає.