ведеться. Це, братику, така дівчина! Ти роздивись тільки очі її, адже це, чорт знає, що за очі: говорять, дихають. А ніс, — я не знаю, що за ніс! білий — як алебастр! Та й алебастр не всякий дорівняється. Ти роздивися сам гаразд.
Подкольосін (посміхаючись). Та тепер то я знов бачу, що вона начебто гарна.
Кочкарьов. Звичайно, гарна! Слухай, тепер, як вони всі пішли, ходім до неї, освідчимось і все скінчимо.
Подкольосін. Ну, цього я не зроблю.
Кочкарьов. Чому ж?
Подкольосін. Та що ж за нахабство? Нас багато, нехай вона сама вибере.
Кочкарьов. Ну, та чого тобі дивитись на них: боїшся суперництва, чи що? Хочеш, я їх усіх в одну хвилину спроваджу?
Подкольосін. Та як же ти їх спровадиш?
Кочкарьов. Ну, це вже моя справа. Дай мені тільки слово, що потім не будеш відмовлятися.
Подкольосін. Чому ж не дати? будь ласка. Я не відмагаюсь: я хочу одружитись.
Кочкарьов. Руку!
Подкольосін (подаючи руку). Візьми!
Кочкарьов. Ну, цього тільки мені й треба. (Обоє виходять.)
