Але всі інші ролі були виконані третьорядними акторами; зал для глядачів, переповнений прототипами персонажів комедії, з незадоволенням сприймав гоголівську сатиру, — і на прем'єрі п'єса успіху не мала. В листі до В. П. Боткіна Бєлінський пише: „Я тількищо з театру. „Одруження“ провалилося й ошикане“, і далі відзначає, що п'єса була „грана мерзенно і підло“. Реакційна преса прийняла комедію в багнети, побачивши в ній те саме, що і в „Ревізорі“, — обвинувальне жало сатири на чиновно-бюрократичну Росію.
Через кілька місяців п'єса була показана в Москві в бенефіс славнозвісного актора Михайла Щепкіна, основоположника російської реалістичної школи акторської гри. Не зважаючи на те, що виконавці були в основному вищі за петербурзьких, „Одруження“ теж пройшло без успіху. Щепкіну не вдалася роль Подкольосіна, а Жівокіні грав Кочкарьова в звичайній фарсовій манері, якнайменше придатній для сценічного втілення реалізму Гоголя. До того ж колосальна сцена Великого театру, призначена для опер і балетів (на ній звичайно давали бенефіси), зовсім зруйнувала реалістичну спрямованість п'єси. Вміщена в комедії сатира була сприйнята холодно і вороже, а директор московських казенних театрів, за свідченням Аксакова, просто „шаленів проти „Одруження“. Згодом Щепкін і Жівокіні помінялися ролями,
