Агафія Тихонівна. А Балтазар Балтазарович?
Жевакін. А, ось воно! ось воно! (Потирає руки.)
Кочкарьов. Оце лиха година! Я думав, про кого ви говорите. Та це ж просто чорт знає що, набитий дурень.
Жевакін. Це що таке? Цього вже я, признаюсь, ніяк не розумію.
Агафія Тихонівна. А він, одначе ж, на вигляд здався дуже гарною людиною.
Кочкарьов. П'яниця!
Жевакін. Їй-богу, не розумію!
Агафія Тихонівна. Невже й п'яниця ще?
Кочкарьов. Та як же, неприторенний мерзотник.
Жевакін (уголос). Ні, дозвольте, цього вже я ніяк не просив вас говорити. Щонебудь замовити в мій профіт, похвалити — інша справа; а щоб отак, отакими словами — вже будьте ласкаві хіба когонебудь іншого, а я вже дякую вам, добродію.
Кочкарьов (у бік). Як це його лиха година принесла? (Агафії Тихонівни напівголосно.) Дивіться, дивіться, на ногах не держиться. Отаке мисліте він щодня пише. Проженіть його, та й край! (У бік.) А Подкольосіна нема та й нема. От мерзотник! Вже ж я на ньому помщуся. (Виходить.)
