полковник; а по заду всього війська виїхав остатнїй низенький полковник.
— Не давай їм, не давай їм шикуватись і ставати в ряди! — гукав кошовий. — Разом напирайте на них всї курінї! Кидайте всї инші брами! Титарівський курінь, нападай з боку! Дядьківський курінь, нападай з другого! Налягайте на зади, Кукубенко й Паливода! Мішайте, мішайте і розбивайте їх!
І вдарили з усїх боків козаки, збили й змішали Ляхів, і самі змішались. Не дали навіть стрільби підняти: дїло пішло на шаблї та на списи. Всї збились в купу, й кождому трапилась нагода показати себе.
Демид Попович заколов трох простих і двох лїпших шляхтичів збив з коний, промовляючи: „От добрі конї! Давно вже хотїлось менї мати таких коний!“ І погнав коний далеко в степ, гукаючи козакам, що стояли осторонь, щоб перейняли їх. Потім знову пробив ся в купу, напав на збитих з коний шляхтичів, одного убив, а другому накинув аркана на шию, привязав до сїдла й поволїк його по всїм полю, знявши з нього шаблю з дорогим держаком і відвязавши від пояса повний гаман з червінцями.
Кобіта, добрий козак і ще молодий, счепив ся теж з одним з найхоробрійших польських лицарів, і довго бились вони. Вже подужав був козак, і зломвиши ворога, вдарив
