був його похід на антолїйський беріг. Багато набрали вони тогдї цехинів, дорогої турецької габи, киндяків і всякого вбрання, але повертаючись, зазнали тяжкого лиха: попали бідолахи під турецькі ядра. Як ударили з турецького корабля, — половина човнів закрутилась і перевернулась, потопивши чимало козаків, але привязані з боку човнів очерети вратували човни від погибелї. Балабан всїми веслами відплив далї, став проти сонця і через те зробив ся невидний для турецького корабля. Всю ніч потім черпаками і шапками вибирали вони воду й латали пробиті місця; з козацьких штанів поробили вітрила, й таки втекли від найшвидшого турецького корабля. І не тільки, що повернули з достатками на Сїч, ще привезли шиту золотом ризу архимандритови Межигорського Спаса, а Покрові, о на-Запорожі, вбранє з чистого срібла. І славили довго потім кобзарі удатність козаків. Тепер поник він головою, прочуваючи смерть, і тихо промовив:
— Здаєть ся менї, пани брати, що вмираю гарною смертю: сїмох зарубав, девятьох списою заколов. Потоптав конем доволї, і вже не пригадую, скілько кулею поклав. Нехай же вічно цвите наша земля!… — І полинула його душа.
Козаки, козаки! не давайте найкрасшого цвіту вашого війська! Вже обступили Куку-
