багатьох, багатьох хоробрих вже не дочислювались; але ще стояли й держались козаки.
— А що, пани, — перекликнув ся Тарас з курінями — є ще порох у порохівницях? Не пощербились ще козацькі шаблї? Не втомилась ще козацька сила? Не гнуть ся козаки?
— Ще вистарчить, батьку пороху, добрі ще шаблї, не втомилась козацька сила, ще не гнуть ся козаки!
І знову вдарили козаки так, наче б і втрати нїякої не мали. Вже тільки три курінні отамани остались живі; червонїла вже скрізь річками кров; високо гатили ся мости з козацького й ворожого трупу. Глянув Тарас на небо, а то вже зґраями лїтають круки! Ну, буде комусь пожива! А вже там підняли на списи Метелицю; вже голова другого Писаренка завертїлась і заклїпала очима! Вже підломив ся і гримнув ся на землю на четверо порубаний Охрім Гуска.
— Ну! — сказав Тарас і махнув хусткою.
Зрозумів той знак Остап і кинув ся лавою, вирвавшись з засїдки, на кінницю. Не витримали сильного напору Ляхи, а він їх гнав і нагнав просто на те місце, де було повбиване в землю кілє й поломані списи. Почали спотикати ся конї й летїли через їх голови Ляхи. А в сю мить корсунцї, що стояли
