Святополка закликали його на київський стіл, проти княжої постанови, щоб кождий держав свою батьківщину. В лїтописях заховала ся гарна пісня про тодїшнїй погром Половцїв, як вони мусїли тїкати куди видко від Мономаха:
Гей Володимир Мономах пив Дін золотим шоломом, |
Та про те той тяжкий час половецький не проминув без слїду. Вже й перед тим печенїзька біда підорвала сильно середнє Поднїпровє, се головне огнище тодїшнього українського політичного й культурного житя, — тепер половецька доправила. Богато народу розбігло ся, богато зруйнувало ся до останнього. Особливо се відбило ся тяжко на селянстві, на котрім стояло все житє — на так званих смердах. Потратили хозяйство, задовжили ся, попали в неволю. Тодї з позики лихва брала ся дуже висока, і хто задовжив ся раз, дуже тяжко йому було возволити ся. Мусїв відробляти за лихву, або за позику, праця ж цїнила ся дешево, а з кождої притоки чи провини господар користав, щоб довгу ще причинити, або й зовсїм на вічного свого раба обернути такого довжника. На місце давнїйшого свобідного народу стали множити ся люде невільні, „холопи“, раби, так звані „закупи“ — такі що довг відробляли. На місце