Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/145

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ольгерд Гедиминович, великий князь литовський, в 1350-х роках, вмішавши ся в смоленські справи, захопив сусїднє Брянське князївство в Північній Чернигівщині, а далі позабирав і князівства полудневі. В головних городах — в Чернигові, Новгороді Сіверськім, Стародубі позасїдали князї з литовської династиї, на меньших волостях зістали ся князі з давньої династиї, під властю князїв литовських.

Десь коло р. 1360 забрав Ольгерд під свою вдасть землю Київську, скинувши останнього киїйвського князя, Федора на імя, та посадив на його місце свого сина Володимира. Земля була підупала, сильно спустіла під татарською зверхністю, але величезна, бо до Київа рахувало ся й ціле Задніпровє, що давнійше належало до Переяслава.

123-4. Монети Володитира Ольгердовича, князя київського.

Татари, що вважали Подніпровє своїми улусами, підвластною землею, схотіли мабуть уступити ся за князем Федором, як своїм підвласником, але Орда тоді була зовсім розбита і безсильна. Ольгерд пішов з військом в полудневу Київщину, погромив татарське військо й забрав під свою власть не тільки Київшину, але Поділє, що теж стояло досі під властю Орди. Братаничі Ольгердові, сини Коріята Гедиминовича, позасідали в подільских городах, почали будувати кріпости від Татар й збирати людей. Ось як оповідає про се записка, писана в другій чверти XV в.

„Коли господарем Литовської землї був великий князь Ольгерд, він пішов з литовським війском в поле (степ) і побив на Синїй водї Татар, трох братів князів Качибея, Кутлубугу і Дмитра. А сї три брати, татарські князі, були отчичі й дічичї Подільскої землї[1], а від них завідували отамани, а баскаки збірщики доходів приїзжаючи від тих отаманів брали дань з Подільскої землі. А був брат у Ольгерда князь Коріят, шо держав Новгород Литовський, і було у нього три сини: князь Юрий, князь Олександро, князь Костентин, князь Федор. І от ті княжата Коріятовичі, три брати князь Юрий, князь Олександр і князь Костентин за призволеннєм великого князя Ольгерда і з помічю Литовської землї пішли в Подільску землю. А в Подільскій землї тоді не було ні одного города (кріпости) ні з дерева рубленого ні з каменя будованого[2]. Тіж тодї княжата Коріятовичі, прийшовши в Поділь-

  1. Себ то правили нею з батька і діда
  2. Під татарською зверхністю може й справдї не було нїякої кріпости на Поділю, бо Татари не любили кріпостей: хотіли, аби людність не мала ніякої опори для повстання. Але більші оселі, в родї міст, певно не переводили ся