вирвати ся з під тяжкої руки пограничних старост та їх урядників, що всевластно правили в поднїпрянських та побожських землях. Тут йому було несвобідно і тїсно; повстання, які людність підіймала нераз против сих старостів, кінчили ся переважно без успіху, тому що сеї воєнної козацької людности було ще тут мало. Неможучи свобідно орґанїзувати ся в пограничних городах, або як тоді називали — „на волости“, козаки де далі все міцнїйше осїдали ся в степах, освоювали його, творили собі там свої гнізда козацькі. В 1550-х роках уже старости скаржили ся на зменьшеннє доходів з уходів, тому що козаки осїдають в степах — „живуть там завсїди, на мясї, на рибі, на меду з пасїк, і ситять там собі мід як дома“ (не платячи старостам нїчого). Правда гірке й трудне було те степове житє; приходило ся не раз терпіти голод і з холоду примирати, або з степів прибивати ся до поблизького замка, старостинським пахолкам в зуби. Не раз без слїду пропадали сї козаки в степах, захоплені несподївано татарським нападом, забрані в неволю, або побиті, як співається:
Ой три лїта, три недїлї,
Як козака в лїсї вбили,
Під явором зелененьким
Лежить козак молоденький —
На нїм тїло почорніло,
А від вітру струпішіло.
Над ним коник зажурив ся,
По колїна в землю вбив ся...
._c._153.jpg)
