ки заступили дорогу, погромили Татар, що йшли до Турків в поміч; самого хана пострілили й богато Татар побили. По сїм і Туркам пропала охота до війни й вони замирили ся, поставивши умову, щоб з козаками зроблено порядок.
._c._169.jpg)
Правительство знов наказало набрати козаків на службу, сим разом тисячу чоловіка, щоб стояли на Днїпрі й стерегли границь (1590 р.). Своєвільників велїло з Низу вивести й більше не пускати на Низ і в степи, анї не продавати їм нїякого припасу, і всїх зловлених на добичництві — як найтяжше карати. Але з сих наказів нїчого не вийшло, козакам взятим в службу не плачено, і вони далї разом з своєвільними промишляли собі здобичею, як могли, походами на землї татарські, турецькі, молдавські. Поруч з проявами такої воєнної енергіі козацької ще важнїйше було розширеннє козацтва по Українї. Після того як козаччина стала вважати ся визволеннєм від панської неволї, козацький присуд починає поширювати ся все далї й далї в глубину так званої волости, то значить — оселого залюднення. Ватаги козацькі під проводом своїх гетьманів, полковників і всяких иньших ватажків розташовують ся серед панських маєтностей Київщини й Браславщини, а далї — і в дальших околицях: то тут то там виникають панські скарги на них, даючи нам вісти про се поширеннє козацтва. Ватажки козацькі збирають всякий припас на військові потреби, чинять наїзди на маєтки панів, котрі їм противлять ся, а людність наоколо „козачить ся“ — пристає до козаків і не хоче більше панам своїм бути послушна, часом і бунтуєть ся на панів. Голосне було наприклад повстаннє в Браславщинї, де міщане браславські з козаками здобули замок, забрали гармату і так кілька лїт жили собі самоправно. Такі події дуже гнївали шляхту, що накликала правительство, аби приборкало козаччину, аби їм не бунтувала підданих.
