Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/251

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

полковники, сотники і все рицарство вашої королївської милости війська Запорозького“.

'198. Рада козацька в Сїчи (рисунок XVIII віку).

В дїйсности значіннє гетьмана і війська та їх відносини, розумієть ся, були не однакові, залежали від обставин, а головно — від особистих прикмет гетьмана, його хисту і впливу. Чим здатнїйший гетьман, тим меньше має ваги рада; коли військо починало на кождім місцї радити, особливо серед воєнних обставин, се був знак, що воно не чує віри до свого провідника, що він не держить війська в руках і не вміє собі дати ради. Гетьман, коли чує за собою силу і певний себе, дає на військову раду тільки те, що сам хоче. Взагалї ж по за радою він править сильно і самовластно, має право над житєм і смертю кождого, і військо йому вповнї і безгранично послушне. Отсе сполученнє такого широкого козацького самовластя в таким незвичайним послухом і дісціплїною найбільше й дивувало стороннїх. З одного боку грізний гетьман, котрий одним словом веде військо куди хоче, посилає людей на погибіль і одним рухом може віддати на смерть кождого; з другого боку рада, котра поводить ся з своєю старшиною і з самим гетьманом низвичайно безцеремонно, а старшина