Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/446

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ми тяжкими карами на тих, що вертали ся на православє. „Ужаснїть ся зо мною сущиї люде вірниї, що овії Римчикове творять!“ записує якийсь духовний з під Мукачева, що теж вернув ся з унїї на стару віру, в своїй літописи в 1690-х рр., „Чому волокуть, тягнуть силою нашу церков? раді б вони минї погибнути скоро, борзо, просят молят мя обратити ся — на що? на унїю їх? пге, плюю на ню, не хощет ниже одежда моя, анї кость, анї прах одежди моєя! не потрібно менї Бога їх“! Кінець кінцем в XVIII в. унїя стала вже тут певно, і західня частина була в руках унїатських мукачівських владиків. Але в Марамароші, по сусідству з православною Молдавою держали ся ще православні владики — до р. 1735, і тутешнї священики і пізнїйше брали собі посвященнє у владиків православних, молдавських і сербських. А в 1760 р. несподївано прокинув ся останнїй рух против унїї між Українцями й Румунами в Марамароських сторонах. Між православними пішли писання про те, що правительство австрийське не примушує до унїї, можна бути по волї своїй православним чи унїатом; натякали навіть про особливу опіку над православними, яку показують „восточні володарі“; обіцювали тим котрі будуть тримати ся православної віри, що будуть свобідні від панщини. Сї листи й поголоски мали великий вплив: люде не хотїли бути в унїї, вертали ся до старої віри, виправляли кандидатів на священство до православних владиків, не тільки з Марамороша, а і з західнїх столиць. Священики, розчарувавши ся в своїх надїях на те, що з унїєю покращає їх становище, а не діждавши ся того, та ще й попавши в прикру залежність від латинського духовенства, теж не тримали ся унїї.

345. Мукачівський монастир.

Все се досить сильно занепокоїло австрийське правительство і воно пильно розвідувало ся про причини такої упертої неохоти до унїї. Як на такі причини унїатські духовні і австрийські урядники вказували неосвіченість духовенства, його тяжке матеріальне становище. Тому цїсарева Марія Тереза, коли вдало ся рух сей придавити ріжними способами, все таки дуже серіозно взяла ся до піднесення становища унїатської церкви на Угорщинї, її освіти й матеріального забезпечення. Сї заходи мали потім своє значіннє в історії українського відродження.