ти Воробкевичі, особливо Ісидор, популярний поет, далі Осип Федькович — найбільший талант, якого взагалї до того часу видвигнула австрийська Україна. В своїх оповіданнях і поезіях він розвинув перед громадянством Галиччини і Буковини чарівну романтичну панораму Карпатських гір, переказазів і лєґенд, звязаних з ними, і барвистого тутешнього гуцульського житя. За недостачею місцевих орґанів місцевого лїтературного руху, сї письменники прилучають ся до руху галицького, беруть участь в народовецьких виданнях Галиччини, і при слабких взагалї тутешнїх лїтературних засобах вони мали чимале значіннє в розвою перших народовецьких початків. В самій же Буковинї народнє житє стало розвивати ся значно пізнїйше; тутешнє товариство „Руська Бесїда“, що служило осередком лїтературного і громадського житя, засноване 1869 р., довго мало характер русофільський і тільки в 1880-х рр. здобувають у нім перевагу народовцї.
Та незмірно більше значіннє нїж ся моральна поміч віщунів буковинського відродження мала для народовецького руху в Галиччинї, і взагалї в австрийській Українї, участь і поміч Українцїв росийських. Після того як припинено розвій українського житя в Росії, чимало українських письменників звертають свої писання в збірники і часописи, що заходили ся видавати галицькі Українцї. З старших письменників особливо Кулїш, з молодших Марко Вовчок, Антонович і особливо Кониський і Левицький-Нечуй починають спомагати українські видання Галиччини своїми писаннями. Коли з 1867 р. на місце тих недовговічних видань у Львові удало ся наладити журнал „Правду“, що виходив потім кільканадцять лїт. Українцї з Росії брали в нїм дїяльну участь і він мав до певної міри характер всеукраїнського орґану, тому що в Росії не можна було видавати нї українських ґазет нї журналів.
Ся поміч Українцїв з Росії мала величезну вартість для Українцїв австрийських. Український, або як його звали — народовецький рух в Галиччинї був піднятий молодїжю. Майже все старше громадянство з початку було йому неприхильне і більше або меньше рішучо тягло в сторону москвофільську. В руках москвофілів були всі інституції і тут і ма Буковинї, не кажучи за Україну угорську, а „народовецтво“ з кінцем 1860-х і потім в 1870-х роках було представлене невеликими громадками інтелїґенції, бідної і матеріальними засобами і культурними силами. Отже страшенно богато значило то для народовцїв, що вони чули за собою Україну — ту безграничну, могутню Україну, що сплодила великих героїв козаччини і нових дїячів українського відродження, і бачили їх між співробітниками своїх орґанів і видань. З другого боку участь росийських Українцїв скріпляла демократичний і поступовий напрям галицького українства — се теж богато значило супроти переваги
